Іван-вітер

Був собі король і мав одну дочку. Дуже беріг її, щоб вона не знеславила себе, і замурував її в мур. Дав їй служницю, щоб вона там жила, і караул поставив довкола. От стала та королівна раз біля стіни, а в тім мурі була дірка, і вітер повіяв. І вона від того вітру привела хлопця. Росте він не по роках, а по минутах, і за п’ять місяців зробився великим. А один з караулу доніс цареві, що “ваша дочка має сина”. Цар наказав розбити той мур і питає її: – Де ти його взяла? А той хлопчик каже: – Яз вітру.

І дав піп йому ім’я Іван-Вітер. Віддав його цар до школи. Школярі читали по книжках, а він все напам’ять. Директор розсердився чогось і вдарив його. А він як дмухнув вітром, то й дахи купцям поперевертав. Дали знати цареві, що “ваш син весь город поперевертає”.

Цар приїжджає до нього і каже: – Що ти робиш? – А я бавлюся. – Покинь те, і ходім додому. Забрали його додому. Посилають його в ліс по дрова. Іван-Вітер каже: – Зробіть мені ланцюг сорок тисяч саженей. Зробили.

І він узяв обкинув тим ланцюгом ліс і несе весь додому. Дивляться з города, щось іде так, як хмара, і дають знати цареві, що “ваш син несе цілий ліс”. Цар виїхав навпроти і каже: – Покинь те. Той покинув, взяв ланцюг і пішов. Приходить цар з ним додому і посилає його до моря по воду. Але він каже: – Зробіть мені з того усього лісу два відра. Зробили з того цілого лісу два відра, і він наказав собі зробити коромисло з двадцяти тисяч пудів заліза. І пішов до моря. Набрав у ті відра води, а за ним уся вода йде. Цар виїхав наперед до нього і просить його: – Покинь те. Той як вдарив відрами в землю, і зробився став.

От той цар плаває з конем і просить його: – Іван-Вітер, рятуй! – Тримайся. Він його врятував, і приїхали додому. Той цар уже боїться його, щоб він його коли не вбив. І посилає його до пекла за грішми.

Що ніби йому були винні чорти шість мільйонів. Той іде, але каже: – Зробіть мені два капшуки із шкур: двісті волів забийте. І вони зробили ті капшуки і ще булаву, яка вісімдесят пудів важила. І пішов Іван-Вітер у пекло. Прийшов туди і каже: – Віддайте мені шість мільйонів грошей мого діда. А старший чорт не дає. От він як узяв бити чортів. І чорти йому насипали тих два капшуки повно, і він пішов додому, оддає гроші цареві і матері.

І каже своїй мамі: – Іди у той двір, де ти мене мала, і постав на столі порожню шклянку, а на стіні нагайку повісь. І дає їй цілющу і живлющу воду. І ще їй дав коня і візок і сказав: – Як тільки буде цей візок трястись, а кінь почне ржати і стане на столі шклянка кров’ю наповнятись, а нагайка почне ворушитись, то ти сідай на той віз, і їдь, і бери з собою ту живлющу та цілющу воду. А сам пішов у світ і зайшов у пущу. Надибав палац. Зайшов у той палац, а в тім палаці змій безсмертний Козьолок жив. І в тім палаці була дуже ладна пані. І каже та пані до нього: – Де ти тут узявся, Іван-Вітер?

А вона йому сподобалась. І каже вона йому знов: – Ей, Іван-Вітер! Тут як прилетить змій, то тебе в’їсть. Прилітає той безсмертний Козьолок і каже: – Фе, фе! Прісна душа смердить! Хто тут е? – А то мій брат прийшов.

І каже Козьолок: – Швагре, вилізай, де ти там? Той виліз. Наїлися, напилися. І Козьолок каже: – На тобі трохи грошей, і підеш додому. Але Іван-Вітер відповідає: – Ходім, швагре, на мідний тік поборемось. І дає йому той Козьолок руку і каже: – На! Потисни! Іван-Вітер як потиснув його, то Козьолкові тільки поза пазурами посиніло. І як кинув його до землі, то той ледве встав.

Але бере тисне знов Івана-Вітра Козьолок за руку. І як потиснув його, а Іванові-Вітрові кров потекла поза нігтями. Як кинув ним, то так кістки порозліталися. Козьолок узяв ті кістки, згорнув під деревом. А там дома у мами той кінь ірже, кров в шклянці наповняється, нагайка б’ється по стіні. От мати сіла па візок, і той кінь привіз її на те саме місце, де лежав забитий її син. Взяла мама покропила його цілющою водою, він і ожив.

Покропила живлющою – і зцілився. І каже матері: – Їдь, мамо, додому, а я ще піду в світ. І він знов прийшов до того палацу, до тієї пані і каже: – Спитай змія, нехай він тобі скаже, де його сила, сам сховався в лісі. Она питає в змія: – Скільки літ ти зі мною живеш, а ніколи мені правди не скажеш. Він каже: – Якої ж ти правди хочеш? – Скажи мені, де твоя сила? – Моя сила в комині.

І та пані взяла і тішиться, а Козьолок каже: – Яка ти дурна! Де б я тримав свою силу в комині! Вона знов питає: – Де ж твоя сила? А він каже: – Моя сила в коцюбі. Вона тішиться тою коцюбою, а змій сміється з неї і каже: – Ну де б я свою силу тримав у коцюбі!

Моя сила в полі, там стоїть рота солдатів, в середині лежить камінь великий, під тим каменем скриня, в тій скрині заєць, в тім зайці качка, а в тій качці яйце, і там моя сила. На другий день Козьолок поїхав на полювання, а Іван-Вітер приходить до неї, і вона йому все розказала. Він туди їде з ружжом. Дивиться, лежить хорт. Він того хорта хотів забити, а хорт проситься у нього: – Ей, Іван-Вітер! Не стріляй в мене, я тобі колись у пригоді стану.

Дивиться, коли летить шуліка. Він хотів її забити, але вона каже: – Не стріляй в мене, я тобі колись у пригоді стану. От приходить він туди до тих солдатів і каже: – Здрастуйте, ребята! – Здравія желаєм, ваше сіятельство! – Підніміть той камінь.

Взялися солдати і не можуть його зрушити з місця. Іван узявся і перекинув його. Добуває звідти скриню. Заєць вискочив з скрині та й побіг. Але дивиться, а вже хорт несе того зайця.

Розпоров він зайця, качка ур-р-р-р! – і полетіла. Але дивиться – несе шуліка качку. Іван качку розпоров, вийняв яйце. І той безсмертний Козьолок вже зовсім з сили спав. Приходить Іван-Вітер до палацу і сидить з тою панією. Коли приходить безсмертний Козьолок та й каже: – Ей, Іван-Вітер, почекай ще хоч зо дві години. – А, ні! Не почекаю!

І взяв те яйце, розбив собі на голові, і вся сила пішла по нім. А той Козьолок відразу вмер. Тоді Іван-Вітер взяв його порубав і викинув собакам. Забрав ту пані і їде до своєї мами. Приїжджає – справляє весілля. А я в одного генерала служив денщиком, приїхав а ним, і він там сидів за столом.

А я стояв за порогом, пиво пив: по бороді текло, а в горлі сухо було. І я ниткою підперся, а соломою підперезався, і як напився, в землю варився. А вони набили тією землею гармати і як вистрелили, то я аж сюди вилетів і вам оце розказав.



Зараз ви читаєте: Іван-вітер