Людська доля

Посилав пан козака з листом, і йому випала дорога через ліс, і він ïхав тим лісом, та надибав святого Миколая, що він в’язав лика – єдно добре, а друге кепське. Але святий Миколай показався йому в постаті старого діда. Де той козак, приïхавши близько св. Миколая, і дивиться на тоє і повідає:

– Що то ви, дідуню, ото робите?

А св. Миколай відзивається до нього:

– А що ж? Ти бачиш добре, що я роблю; лика в’яжу.

– Та я, дідуню, бачу, що ви лика в’яжете; іно не знаю, на́що?

– Ото так,... козаче! Тіï лика, которіï я в’яжу докупи, то вони свідчать людськую долю!

– А чого ви в’яжете єдно лико добре, а друге кепське?

– Бо так треба; бо і люди такі на світі: єсть добріі і недобріï, то треба ïх так вінчати, щоб були злі з добрими, а добрі зо злими.

– А то для чого?

– Для того, бо як би се звінчали самі злі, то вони би не могли в світі жити; а як би се повінчали добрі, обоє робучіï, то вони б з великого добра забули за бога.


Зараз ви читаєте: Людська доля